Телеканал «Paul Nipkow» набагато менш відомий, ніж ARD і ZDF, RTL і Sat.1. Він є родоначальником великих державних і приватних телепрограм. «Пол Ніпков» — так називався перший у світі телеканал. Однак тодішнє телебачення вельми мало нагадувало сучасне й мало дуже не багато спільного з тим, що берлінці звикли дивитись у наш час. Більш докладно про відкриття й роботу першого не лише в Берліні та Німеччині, а й у всьому світі, телеканалу читайте на berlinfuture.eu.

Створення «Paul Nipkow»

У 1929 році радіостанція Witzleben почала передачу перших телевізійних зображень до телевізійної лабораторії Post у Берліні з метою тестування.

Перша телевізійна передача в Німеччині була представлена ​​публіці 18 квітня 1934 року в Берлінській опері Кроля. Регулярне телемовлення розпочалося 22 березня 1935 року. Директор радіомовлення Рейху Євген Хадамовський відкрив роботу станції словами: «… в цю годину радіо покликане виконати найбільшу і найсвятішу місію: назавжди закріпити образ фюрера в усіх німецьких серцях…» Пізніше, на початку кожного ефіру дикторка вітала своїх глядачів гітлерівським салютом. Які були часи, такі й привітання. Проте дехто з телезнавців не вважають телеканал пропагандистським. Адже, на їх думку, розваги можна розглядати як основне право населення, незалежно від того, чи є в них свастика на тлі чи ні. Але це також можна витлумачити як відволікаючий фактор і, отже, як засіб пропаганди.

Трансляція Олімпіади

Назва «Телевізійна компанія Пола Ніпкова» була отримана закладом в рамках церемонії з нагоди 75-річчя винахідника, 29 травня 1935 року. Найбільшої популярності вона досягла в серпні 1936 року, коли під час літніх Олімпійських ігор у Берліні велика кількість телевізійних камер практично в прямому ефірі вели трансляцію зі спортивних подій у Берліні. Зображення передавалося за допомогою міжфільмового процесу. Близько 160 тисяч глядачів дивилися Олімпійські ігри на своїх екранах. Під час ігор, окрім телевізійної програми, телевізійні канали пропонували послугу відеотелефонного зв’язку, де можна було здійснювати міжміські дзвінки, дивлячись на екран іншої сторони. Ця послуга була обмежена містами Берлін і Лейпциг, які були з’єднані коаксіальним кабелем. Загалом кабель дуже прив’язував транслятора до певної території чи регіону. Тому спочатку лише мешканці Берліна могли скористатися новою технологією. І лише згодом, до Берлінців приєдналися мешканці Гамбурга. 

У листопаді 1938 року телевізійна станція показала пальто чоловіка, який, як стверджувалось, тижнем раніше вбив таксиста. Таким чином було проведене  перше телевізійне розслідування. Телебачення спочатку не посягало на великий кінематограф, а тому повні фільми, показували не дуже часто. 

Друга світова

24 серпня 1939 року, за сім днів до початку Другої світової війни, за наказом верховного командування вермахту телеканал було закрито. Вся річ у тім, що частоти на яких відбувалась телевізійна трансляція, були необхідні для системи наведення Люфтваффе. Однак Герберт Енглер, який очолював канал, як директор із 1939 року, виступав за використання цього медіа для підтримки військ. Класифікація телевізійної трансляції, як «важливої ​​для військових дій» завадила її передчасному завершенню. Після переведення передавача на змінну частоту, мовлення було відновлено. Попри те, що засоби мовлення були зруйновані при бомбардуванні 23 листопада 1943 року, телевізійні трансляції через широкосмуговий кабель підтримувалися до 19 жовтня 1944 року. Лише коли вже не вистачало персоналу через військові дії у місті, телекомпанія завершила свою роботу. 2 травня 1945 року берлінська радіостанція була зайнята червоноармійцями.