Під ногами мільйонів берлінців і гостей міста ховаються справжні скарби – станції метро, які є не лише транспортними вузлами, а й живими пам’ятками історії та мистецтва. На західній гілці лінії U7, серед індустріальних кварталів і старовинних вулиць, приховані унікальні підземні простори – Зименсдамм (Siemensdamm) Рордамм, (Rohrdamm), Паульштернштрассе (Paulssternstraße), Цитадель (Zitadelle), Газельхорст (Haselhorst), Альтштадт Шпандау (Altstadt Spandau) та Ратуша Шпандау (Rathaus Spandau). Кожна з них – окрема історія, сплетена з технічної досконалості, архітектурної майстерності й глибокої поваги до минулого. Недарма у XXI столітті ці унікальні станції метро влада Берліна офіційно визнала історичними пам’ятниками. Далі на berlinfuture.eu.
U7 Шпандау – живий музей під землею
Станції U-Bahn у Берліні – це не просто метро. Це жива історія, яка почалася у 1902 році. Вони стали символом технічного прогресу і міського життя, що невпинно рухається вперед, навіть попри найтемніші сторінки історії. Адже ця підземна залізниця пережила все: буремні довоєнні часи, розкол міста після Другої світової війни, холодну реальність Берлінської стіни, яка розділила країну на дві частини.
Район Шпандау, розташований на межі колишньої Берлінської стіни, став своєрідним містком між минулим і майбутнім міста. Саме тут знаходяться унікальні станції метро – Зименсдамм, Рордамм, Паульштернштрассе, Цитадель, Альтштадт Шпандау та Ратуша Шпандау, які стали живими свідками післявоєнної історії Берліна. У 1970–1980-х роках, коли місто активно розширювало мережу метро, особливу увагу приділили лінії U7, що тягнеться з південного сходу на північний захід. Її розширення до Шпандау стало стратегічним кроком, який об’єднав віддалені райони з центром Західного Берліна, створивши нові можливості для життя людей і розвитку міста.
Зименсдамм – індустріальна гордість столиці в архітектурі метро
Станція Зименсдамм, яка відкрилася у жовтні 1980 року – підземна глава історії промислової величі Берліна. Її ім’я походить від однойменної вулиці, яка пролягає крізь район Сіменсштадт (Siemensstadt), колись це було самостійне “місто-завод”, створене навколо імперії концерну “Siemens”. Архітектор Райнер Рюммлер, відомий своїм яскравим почерком, використав стриману колірну палітру, поєднавши синій, сталевий сірий та чорний кольори, щоб створити прохолодну, технологічну атмосферу.
Стіни прикрасив квадратною плиткою кольору інженерної сталі, стелю зробив темною, з глибокими світловими лініями. Платформа вийшла лаконічною, без декоративних мозаїк чи вітражів – тільки функціональність. Рюммлер заклав у станцію цей дух: стрункість, конструктивність, відсутність зайвого, щоб підкреслити промисловий ритм станції метро та району.
Рордамм – мінімалізм і функціональність у серці технічного району
Станція Рордамм, розташована на тій же лінії U7, відкрилася водночас із Зименсдамм – у межах великої кампанії розширення метро на захід. Назва походить від однойменної вулиці, а сама місцевість має тісний зв’язок із промисловим минулим Берліна зокрема з водопостачанням та інженерною інфраструктурою. Платформа Рордамм виконана у стилі, подібному до Зименсдамм, але з власною неповторною атмосферою.
На станції теж панують холодні відтінки сірого, зеленого та металевого, які створюють відчуття технічної точності та функціональності. Але в оформленні багато прямих ліній, чітких геометричних форм і мінімум декоративних деталей. Разом із Зименсдамм ця станція створює своєрідний дует.
Цитадель – підземна фортеця як нагадування про минуле
На цій станції берлінського метро складається враження, ніби потрапив у підземелля старовинної фортеці. І це зовсім не випадково. Станція отримала назву на честь відомої Цитаделі Шпандау – однієї з найстаріших і найкраще збережених фортифікацій епохи Ренесансу у Німеччині, яка розташована неподалік від метро. Станцію відкрили у 1984 році, коли Берлін продовжував активно розширювати лінію U7.
Проєкт знову доручили архітектору Райнеру Рюммлеру, і той підійшов до роботи з фантазією. Стіни станції викладені цеглою насиченого червоного та жовтуватого кольору, масивні колони нагадують оборонні бастіони, а склепінчасті проходи створюють атмосферу середньовічного укріплення. Здається, ось-ось із-за рогу вийде стражник у латах або почується дзвін мечів. Лампи на стінах і стелі імітують старовинні ліхтарі, підсилюючи враження тунелів XV століття.
Паульштернштрассе – казкові мозаїки на тлі індустріального минулого
У самому центрі непримітного індустріального району, де буденність здавалася непорушною, Райнер Рюммлер створив особливу казку – станцію метро Паульштернштрассе. Там серед холодних бетонних стін і сірого асфальту розквітають яскраві картини природи, викладені мозаїкою, які ніби відкривають портал у минуле. Вони повертають містян та гостей Берліна до старої дороги для екіпажів, яка понад сотні років тому пролягала на цьому місці.
Вулицю і станцію назвали на честь Пауля Штерна – власника популярного у минулому гостьового будинку. Саме це історичне відлуння надихає кожного, хто виходить на цю платформу: серед індустріальної суворості народжується краса, яка пробуджує пам’ять. Цю станцію відкрили у жовтні 1984 року водночас із кількома на фінальному відрізку продовження лінії U7 у напрямку Шпандау.
Газельхорст – портал у зелені простори району
Станція метро Газельхорст, розташована на лінії U7, відкрилася у тому ж 1984 році і стала частиною останньої фази великого розширення лінії у напрямку Шпандау. Вона обслуговує однойменний район, відомий як індустріально-житлова зона з історичним минулим, бо там колись розташовувалися численні фортифікації та виробництва.
Перше враження від Газельхорст – ніби завітав до сучасного бункера. Архітектура – холодна, стримана, навіть трохи урочиста, все витримано переважно у сталево-сірих і темно-зелених тонах. В обробці переважають метал і керамічна плитка, які надають простору міцності та функціональності. Назва району, що означає “лісовий гай із ліщиною”, не стала основою для декоративної теми, архітектор Рюммлер відійшов від природного образу на користь індустріального. І створив між іншими яскравими та експресивними станціями оригінальну прохолодну тишу.
Альтштадт Шпандау – архітектурна подорож у старовинний Шпандау
Цю станцію відкрили у жовтні 1984 року, коли Берлін завершував один із найпомітніших проєктів розширення метро. Архітектор Райнер Рюммлер, відомий своїм вмінням поєднувати функціональність і атмосферу, вирішив зробити її оригінальним передпокоєм перед виходом до старовинного міста. Стіни оздобив темно-червоною плиткою, яка нагадує стару цеглу, колони зробив масивними, арковими, які створюють відчуття залу середньовічного палацу або монастиря.
Освітлення спроєктував тепле й тьмяне, щоб м’яко підсвічувало деталі, ніби свічки у кам’яній залі. Внаслідок докладених зусиль вийшов своєрідний креативний портал, який переносить із сучасного Берліна у світ, де уява доносить відлуння гармат, кроки вояків на мурах, голоси купців на ринку. Архітектор використав мінімум декору, щоб привертала увагу насамперед історія місця.
Ратуша Шпандау – історія і сучасність поруч
Варто вийти на станції Ратуша Шпандау, перше, що впадає у вічі – висока червона вежа, яка здіймається над площею. Вона немов маяк серед кам’яних кварталів, котрий не лише вказує напрямок, а й розповідає про незалежну гордість колишнього окремого міста. Ще до того, як у 1920 році Шпандау став частиною Берліна, там були фортеця і ремісницьке містечко, де ратуша залишалася символом влади.
Тому при оформленні станції архітектор Райнер Рюммлер зробив ставку на кольорове оформлення. Дорожні стіни облицював білою кахельною плиткою, а колони залишив чорними, ще чорну смугу провів по колійній стіні. Світильники зробив такі ж, як на сусідній станції “Альтштадт Шпандау” – з теплим світлом, немов свічки у кам’яній залі. Вийшло оригінальне поєднання двох різних епох, тому чимало гостей міста зупиняються на станції, щоб спіймати цей дивовижний флер.
Берлінське метро як спадщина
Скільки станцій метро у Берліні, знають всі містяни: 173 і ще 9 ліній. Також в інтернеті легко відшукати інформацію, де розташована найближча станція метро чи коли заплановано авторейс з Берліна на станції U. Але не всім відомо, що із цієї кількості під захистом держави перебувають лише 88. Визнання ще й вищезазначених семи станцій пам’ятками історії – це повага до минулого, яка дозволяє зберегти унікальну атмосферу та архітектурний стиль, котрий розповідає про сторінки історії міста.
Особлива охорона гарантує, що ці підземні перлини не зникнуть під натиском часу чи модернізації, а навпаки – продовжуватимуть жити та нагадувати кожному пасажиру про неперервність міського життя, спадщину Берліна та силу возз’єднання. Так, столиця Німеччини зберігає не лише свої будівлі, а й пам’ять станцій метро, яка формується у просторі, де минуле і сьогодення зустрічаються на кожній платформі.
Джерела: