У 1989 році Німеччина зіткнулася з таємницями секретної поліції НДР – Штазі (Stasi). Вона десятиліттями стежила за громадянами. Архіви та Берлінський музей зберігають документи і свідчення її роботи. Багато людей вперше дізналися про механізми тотального контролю, доносів і прихованого спостереження. Оприлюднення архівів розкрило особисті історії та секрети влади, які довгі роки залишалися у тіні. Деякі факти шокують навіть через десятиліття. Детальніше про це на сайті berlinfuture.eu.
Коли до архівів увійшли науковці, стало відомо, що значну частину документів працівники Штазі знищили ще перед падінням Берлінської стіни. Матеріали у 2020-х роках можна побачити у Берлінському музеї Штазі, а також у приміщеннях, де колись діяла Берлінська в’язниця Штазі. Спроба відновити частково знищені документи виявилася надзвичайно складною й тривала роками. На допомогу науковцям у 2013 році у Німеччині змогли розробити спеціальну комп’ютерну програму, яка автоматично відновлювала порвані на клаптики архіви та документи спецслужб.
Знищені документи та цифрове відновлення архівів Штазі у Берліні
Рішення відкрити файли Штазі на початку 1990 року стало справжнім випробуванням для Німеччини. Люди хвилювалися через можливі зловживання та порушення приватності, не знаючи, що чекає на них за дверима архіву. Тоді відбувся так званий “Круглий стіл” – зустріч уряду, опозиції та громадських організацій, щоб визначити долю документів. На цій зустрічі публічно подрібнили магнітні стрічки центральної справи прямо перед камерами. Залишилася тільки велика картотека на понад 5 мільйонів імен, яка заповнила дві великі зали у штаб-квартирі Штазі.
Лише пізніше дослідники усвідомили, що правду можна дізнатися тільки через відкриття файлів. Це добре показав випадок із кандидатом від партії “Демократичне пробудження” (Demokratische Aufbruch) Вольфгангом Шнуром (Wolfgang Schnur) на початку 1990 року. Це сталося під час виборчої кампанії до Народної палати (Volkskammer) Східної Німеччини. Співробітники Штазі розпускали чутки, ніби Шнур працював на них, але громадські комітети перевірили архіви та з’ясувати правду.
Боротьба за правду: хто хотів приховати архіви Штазі?
Після виборів до Народної палати у березні 1990 року сформувалося 2 уряди: Західної Німеччини та Східної Німеччини під керівництвом Лотара де Мезьєра (Lothar de Maizière). Обидва уряди планували закрити файли і навіть знищити частину документів, не знаючи, як на це відреагує суспільство. Міністри внутрішніх справ Вольфганг Шойбле (Wolfgang Schäuble) і Петер-Міхаель Дістель (Peter-Michael Diestel) відкрито заявили, що прагнуть миру та амністії, й зафіксували це у Договорі про об’єднання.
Але мешканці та депутати Східної Німеччини виступили проти. Активісти, серед яких були Вольф Бірманн (Wolf Biermann) і Бербель Болі (Bärbel Bohley), захопили архів у Берліні-Ліхтенберзі (Berlin-Lichtenberg) і навіть погрожували голодуванням, змусити уряд зробити закон про файли федеральним і надати доступ громадянам. Після тривалих перемовин уряди поступилися. У грудні 1991 року Бундестаг ухвалив Закон про документи Штазі, а з 2 січня 1992 року жертви радянської системи отримали можливість ознайомитися зі своїми збереженими файлами.
Невидимі рукописи: чому файли Штазі було так важко відкрити?
Коли мешканці НДР увірвалися до приміщення Штазі та врятували частину архівів, на руках залишилося майже 180 кілометрів неушкоджених документів і 15 000 мішків із паперовими клаптиками та обрізками. Те, що не могли знищити шредером, співробітники Штазі навмисно шматували вручну, залишаючи сліди своєї таємної роботи. З цих уривків треба було скласти цілісну картину того, яку багато років “писала” таємна поліція.
Процес відновлення архівів виявився надзвичайно складним і тривалим. Кожен клаптик паперу міг стати ключем до розкриття нової історії. Це супроводжувалося низкою проблем, які суттєво ускладнювали роботу дослідників:
- на руках залишилося майже 180 кілометрів неушкоджених документів і 15 000 мішків із паперовими клаптиками та обрізками;
- складання уривків у цілісну картину вимагало чимало часу.
Працівниця Інес Шплеттштессер (Ines Splettstößer) пояснювала журналістам, що складання уривків – дуже довга, складна й кропітка робота. Один із керівників проєкту Йоахим Гойслер (Joachim Gösler) наголошував, що потрібен час, доки дійде черга до інших мішків, аби відшукати те, чого бракує вже у частково зібраних документах.
180 кілометрів секретів: як ePuzzler збирає пазл Штазі?
Замовлена Інституту виробничого обладнання та будівельних технологій Товариства імені Фраунгофера комп’ютерна програма “ePuzzler” почала працювати лише у 2013 році, відкриваючи шлях до відновлення давно втрачених секретів. Спочатку шматки паперу сканують спеціальним пристроєм і перетворюють на цифрову форму. Уривки відображаються на великому екрані на стіні, і програма починає збирати пазл. Керівник проєкту Микола Бертрам (Nikolai Bertram) пояснив журналістам, що у кожного уривку документа є свої особливі ознаки. Комп’ютер розрізняє колір, форму, сорт паперу й визначає: текст написаний вручну чи надрукований. Потім програма підбирає фрагменти з найбільшою кількістю збігів.
Від клаптиків паперу до цифрової мозаїки: реставрація архівів Штазі
Науковий співробітник інституту Роберт Циммерман (Robert Zimmermann) продемонстрував журналістам роботу програми “ePuzzler” у дії. Варто натиснути кілька клавіш, й уривки документів на екрані починають пересуватися, збираючись у мозаїку лише за кілька секунд. На таку роботу працівники проєкту раніше витрачали кілька місяців.
Перед тим як запускати програму на багатьох комп’ютерах, її перевірили на міцність. Була ще одна складність: треба було автоматизувати процес очищення, вирівнювання й розкладання клаптиків паперу на сканері. Поки що для цього процесу потрібно чимало людей. Та й у цілому роботи для спеціалістів вистачає. Треба вирішувати, які документи відновлювати першими, виправляти помилки, якщо програма дає збій, а також друкувати й розкладати по теках зацифровані та зібрані папери.
Чому Німеччина не могла забути Штазі: уроки минулого
Ще на початку 2009 року канцлерка Німеччини Ангела Меркель (Angela Merkel) підкреслила, що питання минулого залишаються дуже актуальними, і робота Агентства документації Штазі суттєво відрізняється від звичайного архіву. Бо розкриття правди про диктатуру Східної Німеччини та її таємну поліцію є надзвичайно важливим для самоусвідомлення Федеративної Республіки після “століття крайнощів”. Проте науковці припускають: із часом зміниться перспектива, бо коли минуле стане не таким нагальним, нові питання вийдуть на перший план.
Наприклад, коли завершиться формування спаплюжених архівів Штазі, можна буде:
- ретельно їх вивчити;
- проаналізувати механізми, які призводять до диктатури;
- розглянути психологічні маніпуляції людьми, їхню схильність створювати образи ворога.
Також стане важливим питання, як демократія може контролювати свої розвідувальні служби, щоб забезпечити верховенство права. Тому вкрай важливо, щоб німці й надалі мали особистий доступ до файлів і могли проводити наукові дослідження.
Історії клаптиків: як документи Штазі навчають демократії?
Уряд Німеччини переконаний: робота з цими документами має залишатися прозорою, без розмивання меж між політикою та науковими дослідженнями. Досвід розплати з націонал-соціалізмом доводить, що це – не зменшення уваги до минулого, а скоріше новий погляд на нього через зміну перспективи. Усвідомлення минулого Штазі не втрачає значення й допомагає зрозуміти, як працює демократія та як не допустити повторення помилок у майбутньому.
Так що програма для відновлення документів Штазі “ePuzzler” можна назвати символом того, що минуле не можна забувати. Для Берліна це означає ще й збереження пам’яті про ті місця, де люди страждали й мусили підпорядковуватися жорсткому контролю. Всій Німеччині програма надала можливість вчитися на власному досвіді, бачити, як працює держава й суспільство, коли порушуються права громадян. А водночас – відчути силу демократичного порядку, здатного виправляти помилки минулого. Програма збирає не лише клаптики документів, а й історію, котра робить суспільство свідомішим, а демократію – міцнішою.
Джерела: