Соціалістична держава Німецька Демократична Республіка була заснована 7 жовтня 1949 року, після затвердження комуністичного режиму почалася масова забудова зруйнованих після Другої світової війни вулиць столиці. Радянська епоха залишила чимало споруд, не всі з них після падіння Берлінської стіни були реконструйовані чи зруйновані. Для туристів склали окремі маршрути, до яких входять знакові для НДР споруди, які залишили для історії. Більше на berlinfuture.eu.
Особливості забудови повоєнного Берліну
Після Другої світової війни столиця була сильно зруйнована, особливо постраждали центральні райони – Мітте, Тіргартен і Кройцберг. Процес відновлення ускладнювало й те, що місто поділили на сектори, у кожному з яких була своя адміністрація, де фахівці мали свої уявлення про новий вигляд Берліну. Навіть із розчищенням руїн не квапилися, до 1949 року розчистили тільки чверть. Закон, який зобов’язував звільнити вулиці від завалів, з’явився тільки у 1954 році. Але над відновленням комунікацій представники міської влади почали працювати з 1946 року, тоді ж німецькі архітектори отримали завдання представити плани подальшого розвитку та забудови Берліна.
Алея Карла Маркса
Ця вулиця стала одним із символів Берліна, вона розташована у районах Мітте і Фрідріхсхайн. Після Другої світової війни радянське командування призначило керівником управління у справах житла і будівництва берлінського магістрату архітектора Ганса Шаруна, який представив у 1946 році радикально модерністський план розвитку Берліна. Він передбачав знищення залишків старого міста та зведення принципово нових споруд. За цим планом на майбутній алеї Карла Маркса з’явилося 2 житлових будинки з критими галереями. Але ці споруди розкритикували як чужі для радянського ладу архітектурні ансамблі, однак зносити не стали, натомість наказали сховати за висадженими тополями.
Місце архітектора Ганса Шаруна посів архітектор Карл Бонатц, який до квітня 1945 року працював під керівництвом Альберта Шпеєра. У 1947 році він представив свій план, яким передбачалася радіальна структура міста з подальшим використанням збережених на 90% підземних комунікацій. Будинки зводили монументальні у стилі соціалістичного класицизму як “палаци для робітників”, щоб продемонструвати силу інженерної думки у НДР. Німецьких архітекторів спеціально запрошували для ознайомлення з матеріалами до Москви, Києва, Сталінграда та Ленінграда.
Спочатку вулиця мала назву “Велика Франкфуртська”, потім у грудні 1949 року з нагоди 70-річчя Сталіна її перейменували на Шталіналлеє. Наступна назва “прийшла” у листопаді 1961 року – на честь відомого діяча Карла Маркса. За часів НДР там проводилися знакові святкові марші та паради, приймали гостей відомі кафе “Москва”, кафе-морозиво “Мокка-Мільх-Айсбар”, кінотеатр “Інтернаціонал”, 13-поверховий готель “Бероліна”. Після об’єднання Німеччини житлові будинки продали кільком інвесторам, які провели повну реконструкцію. У 2020-х роках квартири на цій вулиці мають великий попит. А споруду готелю знесли у 1996 році, натомість поставили будинок в іншому архітектурному стилі, де у 1998 році розмістили адміністрацію округу Мітте.
Чекпойнт “Чарлі”
Старожили Берліна добре пам’ятають контрольно-пропускний пункт (чекпойнт) “Чарлі” (Checkpoint Charlie) на вулиці Фрідріхштрассе у Берліні, який з’явився після розподілу країни. Він слугував містком між Західним і Східним Берліном і став своєрідним символом протистояння. З вересня 1961 року вартові армій союзників реєстрували там службовців інших країн перед в’їздом до Східного Берліну. Там же туристи отримували правила перебування на території.
Назву “Чарлі” (Charlie) КПП отримав згідно з абеткою НАТО, у військових позначався як чекпойнт С. Ще були КПП “А” під Гельмштедтом для переходу з ФРН до НДР, “Б” для переходу з НДР до Західного Берліну. У жовтні 1961 року “Чарлі” став місцем найактивнішого танкового протистояння, тому набув найбільшої популярності у столиці. У XXI столітті цей чекпойнт залишили для туристів, поруч розташували Музей Берлінської стіни.
Берлінська телевежа
З 1969 року ця споруда очолює перелік найвищих у Німеччині, заввишки налічує 368 метрів. За європейськими показниками поступається Останкінській, Київській та Ризькій телевежам. Радянські ідеологи розташували цю вежу у центрі Берліна на Александерплац, щоб споруда ніби домінувала над містом. Це враження збереглося й у сучасному Берліні. У 1960 роках НДР мала лише часткове охоплення, тому дивитися телевізор було складно через перешкоди, деякі райони взагалі не ловили сигнал.
Відтак 4 серпня 1965 року розпочалося будівництво масштабної телевежі, яка мала продемонструвати силу й велич соціалістичної системи. Вона почала працювати у жовтні 1969 року, цікавою особливістю споруди стало відображення у вигляді хреста, яке з’являється, коли сонце висвітлює велику кулю на верхівці. Після падіння Берлінської стіни ця телевежа стала символом об’єднаного Берліну. У XXI столітті телевежа продовжує транслювати численні радіо- і телеканали, а ще використовується як оглядовий майданчик. Там також передбачені бар та ресторан, де столики обертаються уздовж круглого фасаду вікна. Так що можна милуватися містом у всіх напрямках.
Будинок “Штазі”
За радянських часів ця споруда була символом жорсткості комуністичної влади, з 1950 року там розташовувалася штаб-квартира управління розвідки “Штазі”, створена за анологом радянського МДБ. Будинок називали одним із найнедоступніших місць у країні, куди надходила інформація з усієї НДР та з-за кордону. За комуністичної влади на “Штазі” працювало близько 7 000 людей, а по всій Східній Німеччині тих, хто мав відношення до цієї організації, налічувалося понад 90 000. А ще варто згадати 180 000 таємних працівників, яких вербували серед населення. За кількістю співробітників та інформаторів “Штазі” була визнана лідером серед країн соцтабору.
У Берліні цю штаб-квартиру ще називали Будинком № 1. Зводили його з особливого, дуже міцного бетону, який мав витримати будь-який штурм. Та й вага досьє, що там зберігалися, налічувала понад 6 000 тонн, так що міцність стелі, підлоги та стін не були зайвими. Коли відбулося падіння Берлінської стіни, німці дізналися, що у будинку “Штазі” активно знищують документи. На початку грудня 1989 року активісти захопили місцеві відділення “Штазі”, а 15 січня 1990 року увірвалися до штаб-квартири. Це дало можливість врятувати цінні архіви, дослідники працювали з документами багато років. У 2020-х роках у будинку розмістили музей “Штазі”, де приймають туристів.
Хмарочос “JenTower”
Споруда 127 метрів заввишки розташована неподалік площі Айхплац, ідея створення належить архітектору Герману Хензельманну, який працював над створенням алеї Карла Маркса. Щоб збудувати таку споруду, у червні 1969 року знесли гарний житловий квартал, який зберігся після Другої світової війни. Урочисте відкриття висотного будинку відбулося у жовтні 1972 року, на той час він мав статус найвищого у Німеччині. Хмарочос планували віддати під офіс комбінату “Карл Цейсс Єна”, але потім поступилися на користь місцевого університету імені Шиллера. У 1995 році будинок орендувала компанія “Intershop Communications AG”, тому хмарочос почали називати “Intershop Tower”.
Берлінці частіше називають споруду Університетською вежею (Uniturm) на згадку про часи, коли там розташовувався університет. Є й інші назви, наприклад, “Keksrolle” (кекс-рулет) та Penis Jenensis, що не потребує перекладу. Після реставрації у будинку розмістили офіси місцевих компаній, а 28 і 29 поверхи займає ресторан. У цокольному приміщенні, де раніше була студентська їдальня, розташувався торговий центр.