Дивовижні архітектурні споруди можна побачити у багатьох містах Європи, але найбагатшим на такі конструкції фахівці вважають Берлін. Місто зазнало сильних руйнувань у роки Другої світової війни, а після розподілу країни забудовувалося за різними архітектурними стилями. Знищені бомбами історичні квартали фактично перетворилися на майданчики для експериментів архітекторів, які працювали під керівництвом СРСР. Деякі з цих збережених незвичайних конструкцій уряд Берліну не став руйнувати після падіння Берлінської стіни, і вони продовжують виконувати покладені функції. Більше на berlinfuture.eu.
“Мишачий бункер”
Протягом десятиліть так називали містяни споруду закритої наукової лабораторії, яку науковці вважають одним із найважливіших символів пізнього бруталізму. А ще – найжахливішим зразком будівлі епохи повоєнного модернізму. Проєкт розробив берлінський архітектор Герд Хенска для потреб Вільного університету, бо тоді навчальному закладу була потрібна лабораторія для проведення наукових експериментів із живими тваринами.
З міркувань безпеки лабораторії треба було розташувати приміщення у глибині будівлі, що передбачало особливу вентиляцію за допомогою гарматних повітрозабірних труб. Робота над проєктом стартувала у 1967 році, а зводили химерне за конструкцією приміщення з 1971 до 1981 року. “Мишачий бункер” (Mäusebunker) розпочав свою діяльність у першій половині 1980-х років.
Особливості конструкції та її подальше використання
Якщо оглянути будівлю, одразу помітно, що труби, необхідні для прямого постачання свіжого повітря до підземних експериментальних кабінетів, стирчать зі стін. Корпуси за формами схожі на єгипетські піраміди, вікна розташовані так, щоб запобігти прямому попаданню сонячних променів. У приміщеннях налагодили вентиляцію, щоб підтримувати постійну оптимальну температуру у лабораторії. Такі масштаби й завдання будівництва потребували чималих коштів, тому у 1978 році подальше формування центральних тваринницьких лабораторій уряд вирішив припинити.
Після падіння Берлінської стіни Вільний університет вже не мав потреби у таких лабораторіях, ветеринарний блок перевели до сучаснішої будівлі. Тому на початку 1990 років керівники міста стали розглядати питання щодо знесення частини корпусів, щоб звільнити територію під житлову забудову. Однак чимало фахівців у Німеччині та за кордоном почали виступати за збереження такого нестандартного зразка архітектури. Дискусії про подальшу долю “Мишачого бункера” точилися у Берліні з 2020 року. Історики наполягали на наданні споруді охоронного статусу, щоб влаштувати там музей бруталістської архітектури, але це питання так і залишилося відкритим.
Храми радянської епохи у стилі модернізму
Фото: церква Пауля Герхардта
До таких споруд належать протестантська церква Пауля Герхардта та костел святого Норберта, розташовані у берлінському районі Шенеберг. Перша церква Герхардта була збудована у 1908 році за проєктом архітектора Ріхарда Шульце-Наумбурга, автор обрав стиль реформаторської архітектури. У роки Другої світової війни приміщення було сильно зруйноване, однак масивні фундаментні стіни залишилися. Як і кругла вежа, через яку берлінці стали називали споруду “термосом”.
Костел святого Норберта почав приймати вірян у грудні 1916 року, а перший камінь урочисто заклали у 1913 році. Будували його у неороманському стилі, з 2 високими шпилями. Після бомбардувань у роки Другої світової війни довелося розібрати 2 церковні вежі, щоб розширити вулицю, сильно постраждали й стіни. Коли наприкінці 1950 років розпочалася активна забудова Берліну, єпископський ординаріат дав дозвіл місцевим архітекторам на проведення необхідних робіт. За справу взялися знакові спеціалісти того часу Герман Фехлінг та Даніель Гогель.
Нове рішення
Фото: костел святого Норберта
Вони вирішили запропонувати власне бачення повоєнної храмової архітектури, щоб підкреслити нестандартність оновленого Берліну. Проєкт сподобався тодішній владі, у 1958 році розпочалися роботи й тривали до 1961 року. На урочистій церемонії відкриття освятили ще й нові дзвони для храмів. У XXI столітті протестантська церква Пауля Герхардта, разом з іншими громадськими будівлями, які її оточують, складає нестандартний архітектурний ансамбль, котрий завершується костелом святого Норберта. Ці дві храмові споруди схожі між собою, але не мають нічого спільного з архітектурою традиційних костелів Німеччини.
Медичний комплекс імені Бенджаміна Франкліна або “Шаріте”
Свою історію “Шаріте” почала з 1727 року, коли монарх Фридрих-Вільгельм I дав закладу своє ім’я й наказав розмістити у будинку військовий шпиталь і навчальний центр. Протягом подальших десятиліть заклад неодноразово перебудовували, з 1896 до 1917 року провели масштабну реконструкцію. Але більша частина споруд була зруйнована у роки Другої світової війни, тому треба було все починати спочатку.
Після поділу Берліну розташований у східній частині міста “Шаріте” опинився неподалік від Берлінської стіни. Урядовці столиці вирішили розташувати заклад на безпечній відстані, будівництво нової споруди розпочалося у 1954 році. Спонсором виступив Фонд Бенджаміна Франкліна, тому проєкт був заснований на американських принципах з позицій як будівництва, так і змісту. Клініку пухлин завершили будувати у 1959 році, клініку шкіри – у 1960, до 250 річниці “Шаріте”.
Незвичайна конструкція
Так у східній частині Берліну з’явилася нестандартна будівля, яка за структурою нагадувала будову людського хребта, головний корпус на 10 000 квадратних метрів облицювали декоративним екраном. Це була перша німецька університетська лікарня, яка поєднала під одним дахом охорону здоров’я, дослідження та навчання. Така незвичайна будівля мала підкреслити рішення НДР проголосити “Шаріте” головним медичним закладом країни.
Оскільки американці взяли на себе не лише розробку проєкту, а й п’яту частину всіх витрат, німецька влада у 1994 році присвоїла лікарні ім’я Франкліна. У 2020 роках цей заклад називають одним із найбільших університетських медичних комплексів у Європі, який об’єднує понад 100 окремих клінік та інститутів. Спеціалізується на лікуванні дегенеративних захворювань мозку та деменції у людей похилого віку.
“Bierpinsel” або “Пивний пензель”
Ця споруда, розташована у Штегліці на Schloßstraße 17, одразу привертає увагу нестандартністю конструкції та яскравими кольорами. Авторами проєкту стали у 1976 році подружжя архітекторів: Ральф Стьюдент та Урсуліна Вітте. Вони ж і придумали назву – “Bierpinsel”. Німці жартують, що це жест вдячності за смачне пиво, яким пригощали подружжя у Штегліці на честь відкриття Октоберфест. Але сам процес будівництва видався складним. Перша компанія, яка взялася за проєкт, витратила на його реалізацію 5 мільйонів німецьких марок і стала банкрутом у 1974 році.
Через рік після цього незавершена споруда, яка отримала назву “Pleitebau” (будівля-банкрут), привернула увагу компанії Bewoge. Нові власники довели справу до кінця, розраховуючи на популярність нового центру попарту футуристичної архітектури 1970-х років. Спочатку сподівання виправдалися, у будинку відкрилися ресторани, кафе, паби, спортивний клуб. Але у 2006 році діяльність “Bierpinsel“ почала пригасати, будинок знову став “безпритульним”.
У 2006 році споруду викупила родина Латернсер, а у 2010 році власниця запросила міжнародних художників перефарбувати стіни у межах проєкту “Turmkunst”. Але попри те, що будинок привертав увагу берлінців і гостей міста, бізнес знову “не пішов”. У вересні 2021 року “Bierpinsel” придбала інвестиційна група “Immoma-Group” під офіси компанії, що мало стати успішним рішенням.