Палац Глініке (Schloss Glienicke) у Берліні – місце, де історія зустрічається з мистецтвом, а природа стає продовженням людської фантазії. Колись невеличкий маєток поступово перетворився на розкішну резиденцію прусського принца, де кожні зала, галявина й водограй відображали смак та амбіції власників. У цьому затишку берлінська аристократія шукала спокою та відпочинку від міської метушні, а палац перетворювався для них на затишний острівець мистецької гармонії. Далі на berlinfuture.eu.
Від маленького маєтку до італійського куточка
Палац Глініке не одразу став тією розкішною резиденцією, яку бачать сучасні туристи. Спочатку це був скромний маєток, який переходив від одного власника до іншого, кожен з яких залишав свій слід, немов підпис у книзі часу. Граф Лінденау (Lindenau) і князь Гарденберг (Hardenberg) створили чудові декоративні сади та алеї, невеликі зелені павільйони. Особливо вагомим був вплив Гарденберга. Саме за його господарювання сад за проєктом Петера Ленне (Peter Lenné) перетворився на чудовий ландшафтний ансамбль. У цій зеленій розкоші причаївся стильний маленький замок. До речі, назва “Глініке” походить із місцевості, там глинистий ґрунт, який подарував ім’я палацу та парку.
У 1824 році маєток придбав принц Карл Прусський (Karl von Preußen) – третій син Фрідріха Вільгельма III (Friedrich Wilhelm III). Повернувшись із мандрів Італією, він захопився ідеєю створити власний “італійський куточок”. І спробував перенести на берег німецького озера витончену естетику італійської вілли. Попередній маленький палац набув романтичного неокласичного вигляду, в якому суворість пропорцій поєднувалася з декоративною вишуканістю.
Кімнати, які мали власний голос
Фасади прикрасили скульптурами та барельєфами, стилізованими під античні статуї, величною гармонією ліній вражав відвідувачів головний портик. Кожна кімната мала власну колірну гамму, неповторний характер і деталі, які відображали смаки принца та його дружини – онуки російського імператора Павла I, принцеси Марії-Луїзи.
На першому поверсі розташували службові приміщення. А от другий поверх відкривав гостям світ розкоші та мистецтва. Кожна кімната мала свою назву: Червона зала, Зелений салон, Бірюзова спальня, Мармурова зала. Разом із бібліотекою та особистими апартаментами Карла Прусського та його дружини вони створювали єдину гармонійну композицію. Мармурові каміни, паркет із цінних порід дерева, античні статуї, картини, кришталеві люстри, меблі високого ґатунку – все це не лише прикрашало приміщення, а підкреслювало статус і культурний рівень власників. Здавалося, ніби палац самостійно живе разом зі своїми мешканцями, зберігаючи дивовижну атмосферу того часу.
Місця зустрічей і таємних прогулянок
На розширеній території принц вирішив створити оригінальні споруди, які б доповнювали палац. Центральним елементом стала ротонда з колонами, яка отримала назву “Велика цікавість” (Große Neugier). Приваблювала гостей і затишна альтанка для відпочинку та чаювання, принц дав цьому чайному будиночку назву “Маленька цікавість”. Карл Прусський не міг обійтися й без мисливського будиночка з псарнею та конюшнею, ці споруди органічно вписалися у проєкт парку. А центром урочистих заходів стала будівля “Казино” (Casino) – елегантна вітальня на першому поверсі, яка поєднувалася з кімнатами для гостей на другому поверсі, створюючи місце для спілкування, відпочинку та культурних зустрічей.
Класичні павільйони та альтанки з білого каменю гармонійно вирізнялися на тлі зелених галявин і дерев, створюючи мальовничі куточки для прогулянок. Окрасою палацового комплексу став Левиний водограй перед головним входом, виконаний за зразком римського на Віллі Медічі. Сам палац у своїй архітектурній концепції втілював ідею гармонії та симетрії.
Парковий театр Глініке
Парк Глініке (Park Glienicke) вартий не меншої уваги, ніж палац. Коли Карл Прусський розширив територію, то прагнув створити не один сад. Візитівкою архітектора Петера Ленне став Англійський пейзажний сад (Englischer Landschaftsgarten), де він зробив вигнуті алеї. Вони були характерними саме для англійських парків, у такий спосіб архітектори прагнули створити ефект природності. У людей складалося враження, ніби прогулянка відбувається у дикій природі, а гарні пейзажі відкривалися поступово, за кожним поворотом. Це заохочувало до повільної прогулянки, щоб уважно ознайомитися з особливостями парку.
А мрія Карла Прусського про маленьку Італію у Німеччині сконцентрувалася в Італійському садку (Italienischer Garten). Там переважали суворі лінії терас, статуї, декоративні вази й витончені зелені композиції. Третьою зоною став Сад розваг (Vergnügungsgarten), призначений для прогулянок, камерних зустрічей і розмов. Саме там розташували ротонду з колонами та чайний будиночок.
Три сади – три світи
Кожна з цих зон мала своє значення. Італійський сад із правильними клумбами та суворими лініями квітників демонстрував порядок і контроль над природою. Англійський пейзажний сад – навпаки, дарував відчуття свободи. Сад розваг додавав легкості, там хотілося зупинитися, посидіти на лаві, послухати шелест листя та спів птахів. Павільйони з білого каменю не лише дарували тінь у спекотні дні, а й допомагали розслабитися, відчути єднання з природою.
Сучасні дослідники переконані, що архітектору Ленне вдалося створити унікальний простір, який залишився живим і функціональним. Історія, архітектура й природа переплелися там настільки органічно, що дарували присутнім відчуття зупиненого часу. Палац Глініке відрізнявся від багатьох інших резиденцій своєю гармонією: архітектура плавно перетікала у парк, а алеї, павільйони та галявини здавалися продовженням палацових фасадів.
Глініке крізь час
Після смерті Карла Прусського маєток переходив у приватну власність заможних родин. У документах згадуються різні купці та дворяни, які підтримували палац і парк у належному стані, але до масштабних перепланувань не вдавалися. Обидві світові війни це місце не зачепили, навіть бомбардування не пошкодили комплекс, що рідко траплялося з палацами довкола Потсдама та Берліна. Після Другої світової війни у Глініке відкрили готель, де мешканці Західного Берліна могли оцінити переваги життя в історичній резиденції.
У 1980-х роках Глініке перетворили на музей просто неба. У західній частині палацу розташували Hofgärtnermuseum – унікальний музей, присвячений прусським ландшафтним архітекторам і королівським садівникам XVIII–XIX століть. Там можна не тільки побачити цікаві креслення та моделі, а й прогулятися алеями, помилуватися павільйонами, як це робили видатні особи минулого.
Палац і парк, що пережили століття
У XXI столітті Палац Глініке входить до мережі Прусських палаців і садів Бранденбургу-Берліна. Багатьох туристів приваблює музейне крило з історичними інтер’єрами принца Карла. Завжди багато відвідувачів у Музеї палацових садівників (Hofgärtnermuseum). Також у Глініке відбуваються концерти камерної музики, театральні вистави просто неба на галявинах, виставки та майстер-класи. Відвідувачі з різних країн дивуються, як можна поєднати історію, архітектуру та живу природу, чимало туристів зізнавалися, ніби на один день повернулися у XIX століття. Глініке – жива пам’ятка садово-паркового мистецтва, частина світової спадщини ЮНЕСКО, яка природно вплелася у величний культурний ландшафт німецької столиці.
Джерела:
- https://tury.ru/sight/id/14989-dvorec-i-park-glinike-14989
- https://www.dw.com/ru/glinikskij-most-tot-samyj-na-kotorom-obmenivali-spionov/a-39631138
- https://holidaygid.com/schlos-glienicke/
- https://www.berlin.de/mauer/ru/tropa-wdolj-berlinskoj-steny/tropa-wdolj-berlinskoj-steny-3/ot-osera-gribnizse-griebnitzsee-k-oseru-wanse-wannsee/samok-glinike-schloss-glienicke-590707.ru.php
- https://tanya-abramova.livejournal.com/251524.html