Берлін – це, звичайно, не Венеція, але й тут стара центральна частина міста значною мірою розташована на воді, омивається водами річки Шпрее. А тому не буде дивним сказати, що в столиці Німеччини багато мостів – як річкових пішохідних, так і автомобільних, залізничних. Про один з найдавніших берлінських мостів, який сьогодні є цікавою та значною мірою інноваційною пам’яткою архітектури, розповість видання berlinfuture.
Історія мосту від часу будівництва
Міст Ратхаусбрюкке (або просто Довгий міст) стоїть на берегах річки Шпрее, що в берлінському районі Мітте, і з’єднує Шлосплац (сьогодні Музейний острів, а раніше місто Кельн, яке з’явилося поряд з Берліном і було поглинуте ним) з Ратхаусштрассе. Міст збудували досить давно, а саме в 14 ст. Точна дата невідома. В той же час є свідчення джерел з тих часів, що ще в 1307 р. на місці мосту існувала звичайна річкова переправа. Вона стояла на 14 кріпленнях, «биках», які знаходились, відповідно, у воді. Через таку довжину мосту місцеві мешканці називали його довгим. Особливістю споруди було те, що тут могли причалювати кораблі, але його висота не дозволяла їм проходити під ним і рухатися далі. В подальшому Берлін та Кельн розвивалися, а тому було вирішено збудувати на мосту міську ратушу. Але руки до цього так і не дійшли (а можливо просто коштів не вистачило). Таке бажання міста було в 14 ст.
Міст від XVІ до ХХ ст.
В подальшому міст потребував частих ремонтів, а тому було вирішено старий знести, а на його місці збудувати новий. Це вже було XVІІ ст., і новий дерев’яний міст був завершений курфюрстом Фрідріхом ІІІ в 1661 р. За це місто заплатило йому 400 талерів (великі гроші, як на той час), а також надало необхідний ресурс – деревину. Що Берлін отримав після цього, запитаєте ви. Нічого цікавого та інноваційного. Звичайна середньостатистична споруда, де були відсутні прикраси, яка мала приземисті перила і дорогу з дерева, посипану піском. Ратуші тут не було.
Пройшло ще 30 років. І міст знову було вирішено перебудувати. Цього разу ініціатором реконструкції виступив курфюрст. Він дав завдання архітектору Йоганну Арнольду Нерінгу створити на місці мосту споруду, яка відповідала духові епохи. Останній недовго думав і швидко взявся до справи. Було вирішено, що міст буде кам’яним і схожим на споруди, які вже функціонували в інших містах Європи. Допомагав архітектору інженер Жан Луї Каярт. Роботи почалися навесні 1692 року і завершилися 5 листопада 1694 року.
Новопосталий міст являв собою довгий проліт, що тримався на 5 опорах. Також тут поставили кінну статую великого курфюрста Бранденбурга, який повернув голову в сторону протилежну палацу. Але зробили це лише в 1703 р. Оздобили міст в 1695 р. А до цього часу він був звичайним кам’яним переходом через бурхливу річку Шпрее.
Міст знаходився у важливому місці, а тому інтенсивно використовувався пішоходами, кінними екіпажами, вантажними транспортними засобами. Це сприяло його руйнуванню, а тому з часу його будівництва було проведено низку ремонтів. Але капітальний зробили лише в 1817-1819 роках під керівництвом Карла Фрідріха Шінкеля. Тоді міст було розширено, а річку під ним поглиблено. Це дозволило проходити під ним баржам.
Пройшло ще 75 років. І в 1895 р. міст було знову перебудовано. На той час він складався з трьох арок і називався Kurfürstenbrücke. Пам’ятник на ньому було знову освячено. Міст вже мав 10 метрів ширини для проїзду вершників, автомобілів, екіпажів та 4 метри ширини для пішоходів на тротуарах.
Друга світова війна і міст
Таким міст залишався до Другої світової війни. В 1945 р. почалася битва за Берлін, а отже, міст зазнав пошкоджень, які здійснили гітлерівці, намагаючись стримати більшовицькі війська, що наступали. Встояла лише його середня частина. Статуя курфюрста була вивезена і затонула в озері Тегель.
Післявоєнна реконструкція торкнулася і мосту. Спочатку, правда, використовували лише тимчасовий міст, який був збудований на дерев’яній основі. Починаючи з 1946 р. архітектор Ріхард Ерміш зробив ескізи нового проєкту цієї споруди. А тому між 1947 і 1949 роками сталеві балки замінили дерев’яні частини мосту. В той же час фундамент був настільки пошкоджений, що в 1952 р. автомобілі не могли рухатися ним, а пізніше цю частину мосту довелося повністю замінити. Було покладено сталеву балкову конструкцію із залізобетонним проїжджим полотном. Її замінили у зв’язку з будівництвом Палацу Республіки в 1974-1976 роках на іншу конструкцію, яка була довшою та надійнішою. Такі зміни все ж не дозволили використовувати міст автомобілям і він був призначений лише для руху пішоходів та велосипедистів. А кінну статую курфюрста встановили біля палацу Шарлоттенбург незадовго після війни.
Міст в часи незалежності Німеччини
Падіння Берлінської стіни в 1989 р. призвело до того, що вся влада в Берліні нарешті опинилася в руках єдиного органу. В 1999 р. було оголошено конкурс на проєктування мосту на місці Довгого. Замовники хотіли бачити тут один довгий проліт без центральної опори. Перемогу святкував архітектор Вальтер А. Нобель, який запропонував сучасну інноваційну залізобетонну конструкцію, що мала складатися з довгого прольоту та була позбавлена стовпів і платформ монументів.
Будувати почали вже в 2009 р. Отже, від задуму до будівництва пройшло 10 років. Але й з цього часу прогрес був мінімальним. Спочатку збанкрутувала компанія, яка мала будувати. Далі довелось шукати нового постачальника сталі для мосту. Взимку 2010-2011 р. виникли труднощі з демонтажем старої центральної опори. Загалом вартість будівництва виросла з 6 млн євро до 12 млн.
Все ж 14-15 серпня 2011 р. конструкцію мосту, яка була до цього зібрана на березі ріки перетягнули через Шпрее і поклали на фундамент. Для цього довелося перекрити водойму для проходу суден. На той час довжина мосту склала 41 метр, ширина 18 метрів, вага 500 тонн. Планувалося завершити облаштування смуг для руху авто, тротуарів навесні 2012 р. Але знову ж таки виникли труднощі. Каміння, яке мало використовуватися для облицювання споруди, було неякісним. Та ще й доставка його затрималася. Все ж весною 2012 року на мосту з’явилися перила і 20 березня 2012 р. він був відкритий для пішоходів. В той же час офіційне відкриття відбулося лише 27 вересня 2012 року. Теперішній міст перетинає річку і не має центральної опори, що полегшує рух суден.
Критика
Протягом обговорення проєкту нового мосту громадські організації міста критикували відхід від історичної моделі та проєкт Нобеля як «банальний бетонний пояс». Також їх не задовольнило рішення залишити кінну статую перед палацом Шарлоттенбург. В 2013 р. виявилося, що ліхтарі недостатньо добре освітлюють споруду, а тому там було досить темно.
В наступні роки міст довелось доробляти, адже строгий «повністю міський кам’яний міст» не відповідав бажанням містян. Переміг проєкт швейцарця Еріка Штайнбрехера, який пропонував зробити перила у вигляді гілок і коренів з литого металу. Це планувалося зробити в наступні роки. А як вам новий міст? Хотіли б бачити на ньому статую курфюрста?
