З часу, як перша людина одягнулась в шкуру звіра, вона зрозуміла, що тепла можна досягнути штучними способами, а не лише шукаючи місця під теплим сонцем чи біля вогнища. З цього часу людство активно шукало можливостей для свого обігріву. А тому з тих давніх часів нам знайомі такі його способи як тепло вогнищ, гейзерів, вулканів, спалювання вугілля, нафти, носіння одягу, розпивання спиртних напоїв, швидкі рухи різними частинами тіла (мабуть, і ви пробували так зігріватися) та багато іншого. А у ХХ та ХХІ ст. найефективнішим способом стали сонячні батареї, енергія вітру, води. В той же час деякі старіші, консервативніші способи все ще продовжують існувати навіть в таких передових країнах, як Німеччина. Зокрема, в Берліні діє одна з найбільших вугільних електростанцій Європи – Reuter West. Детальніше про її інноваційність на час створення та переваги сьогодні розповість видання berlinfuture.
Основні факти про теплоелектростанцію
Електростанція Reuter West працює на вугіллі. Вона розташована в берлінському районі Сіменсштадт. Її потужність 300 МВт. Її блоки запрацювали в кінці 80-х років ХХ ст. Це найбільша електростанція міста. За умови виведення на повну потужність, вона забезпечує теплом 500 тис. берлінців та електрикою 1 млн мешканців столиці Німеччини. Керує таким потужним підприємством компанія Vattenfall. Це корпорація, яка займається виробництвом, купівлею, продажем енергії (електрики, опалення, пари), будівництвом та експлуатацією генеруючих установок, ліній передач енергії, охолодження пари.
Для роботи використовуються турбіни компанії Сіменс.
Електростанція Oberhavel як попередниця Reuter West
Електростанція – це електрика, а теплоелектростанція – це ще й тепло. А тому необхідність в такому підприємстві з’явилася в Берліні після зростання його населення після ІІ світової війни. До речі, мова йде про Західний Берлін, тобто, ту його частину, яка перебувала під контролем США, Великої Британії та Франції, а не СРСР.
В 70-ті роки ХХ ст. почали планувати будівництво нової електростанції для Берліна. Спочатку була ідея збудувати нове підприємство в районі старої електростанції Oberhavel. Ця станція була побудована в 1910 р. в промисловому районі Шпандау, який на той час не був частиною Берліна. Підключення станції до мережі відбулося в 1914 р., якраз напередодні І світової війни. Через 2 роки електростанція була розширена, адже воєнні дії вимагали збільшення виробництва. Також все більше підприємств переходили на механізми, які працювали від електрики, яка вироблялася з вугілля. Розташування електростанції на північній стороні каналу Оберхафель дозволяло постачати сюди вугілля та нафту прямо з барж. Також станція мала свою залізничну лінію, а тому могла в разі чого отримати паливо й іншим шляхом.
Фактично з самого початку роботи станції почалися протести мешканців сусідніх районів: Хакенфельде, Хайлігензеє та Тегелорту – проти її шуму та забруднення. Шум вдалося знизити. Після руйнувань в час ІІ світової війни електростанція була відбудована та працювала. Тоді вона була єдиним носієм енергозабезпечення міста. В 1959 р. її розширили. Димар досяг 120 метрів. Планувалося, що вона стане більш потужною, але для цього було вирішено перенести її в ліс Шпандау на Обер’ягервег. Тут постала проблема знищення 50 тис. дерев, а тому суд заборонив такі дії. Було прийнято рішення цю станцію закрити, а збудувати нову.
Будівництво електростанції
Після зміни плану будувати нову станцію на місці старої міська влада прийняла рішення збудувати електростанцію на Oberjägerweg в районі Hakenfelde. А це місце розташовувалась поряд з кордоном з Німецькою демократичною республікою, яка контролювалась СРСР, а тому в 1977 р. від цього плану відмовились.
В 1978 р. було визначено місце біля теплоелектростанції Reuter. Остання була збудована в 1931 р. і виробляла тепло для домівок берлінців. Але в цього місця була низка вад. Зокрема, поряд розташовуввася аеропорт Тегель, який довелось закрити. Існувала також можливість зменшити висоту труби станції до 122 метрів чи навіть менше – 100 метрів. Але експерти надали висновок, який говорив, що зменшення максимальної висоти димової труби до 122 м (порівняно з початковим планом) може спричинити труднощі з відведенням диму. А тому тут довелось провести тривалі випробовування в аеродинамічній трубі. Їх результатом стало те, що було скореговано план побудови котельні та градирні (це вежа, яка дозволяє охолоджувати воду за допомогою повітря) і прийнято рішення все ж зробити висоту градирні – 100 метрів, а котельні – 122 метри. Також висоту котлів зменшили до 74 метрів, але зробили більший поперечний переріз. А тому в середньому діапазоні труби стали довшими. Вони також знаходились близько до стін котельні, тож проходити поряд з ними стало складніше. Довелось також зробити тут розширення в 1,5 метра. Зменшення висоти градирні спричинило зменшення ефективності станції.
Поряд з котельнею встановлено каталітичний нейтралізатор. Він відповідав за зменшення викидів оксидів азоту. Його підтримують дві бетонні колони, які мають ліфт та сходи. Поряд з ним знаходиться електрофільтр, який вбирає летючу золу (ми знаємо цей термін, як просто пил), що з’являється із димових газів. Далі, відповідно, йшли споруди з індукційною тягою, системою десульфурації димових газів та власне димохід, про який ми говорили вище.
Електростанція підключається до мережі з напругою в 380 кВ на передачі 50 Гц. Тут перша щогла, яка виконувала функції розподільчого пристрою, являла собою бетонний шпиль в 66 метрів висотою. Загалом вона схожа на димохід.
Критика зі сторони екологів
В Німеччині частка вугільних електростанцій досить значна. І хоча частина з них була закрита, а інші лише очікують свого часу переходу на газ, сонячну енергію чи інші природні ресурси все ж залишаються станції, які використовують вугілля. За це екоактивісти критикують їх. І вони праві, адже такі підприємства викидають чимало забруднюючих речовин. І це навіть зважаючи на встановлення систем фільтрів у 1980-х роках. Електростанції викидають багато сірки, діоксиду сірки, оксиди азоту, дрібнодисперсний пил, важкі метали та інші шкідливі речовини. Серед інших свою порцію критики за спалювання вугілля стабільно отримує й теплоелектростанція Reuter West.
Потужність для нагрівання води
Теплоелектростанція Reuter West з 2019 р. має потужність в 120 Мвт. Для цього тут працюють 3 котли по 40 Мвт кожен. Це дозволяє нагрівати воду занурювальним нагрівачем, що відповідає потужності 60 тис. звичайних чайників. Якщо попит на електрику низький, то її можна використати для нагрівання води.
Тут використовується не лише вугілля. Компанія планує повністю попрощатися з вугіллям не пізніше 2030 р. Тепер ця станція «заощаджує близько 5000 тонн CO2 на рік». В цей проєкт було інвестовано 100 млн євро. Відбулося будівництво акумуляційної системи для централізованого опалення об’ємом 56 000 м2. До кінця 2022 року її планували підключити до мережі централізованого теплопостачання Берліна.
