Немає міста, яке могло би сповна розвинутися без розгалуженої та надійної системи громадського транспорту. Спроба уявити, як виглядав би Берлін без цієї інфраструктури, майже немислима. Автобуси – найстаріший вид громадського транспорту в Берліні, що курсує з 1846 року. Докладніше читайте далі на berlinfuture.
З чого все починалося?
Берлін і Кельн були засновані як міста-побратими приблизно в 1200 році. Їх з’єднували два міжміські торгові шляхи, що перетинали річку Шпрее. Громадського транспорту тоді не було, оскільки невеликі масштаби міської території дозволяли пересування пішки. В доіндустріальну епоху більшість населення жило на відносно невеликій місцевості. Люди проводили більшу частину свого життя в одному й тому ж місці.
Разом із розвитком рибальства, шкіряної промисловості та фінансових можливостей місто збільшувалося у своїх розмірах. Крім привілею володіння конем, варіантів пересування містом було небагато. Лише в 1688 році в Берліні з’явився перший громадський транспорт – паланкіни (криті ноші). Ними користувалися лише багатії, за хорошу плату двоє чоловіків переносили пасажира в будь-яку локацію міста. Налічувалося таких нош лише 12.
У 1739 році Берлін оновив свої варіанти транспорту, додавши 14 фіакрів – міських кінних екіпажів. Їх населення також не сприйняло із захватом – насамперед через незручність. Вже до кінця XVIII століття в Берліні не було жодного паланкіна чи фіакра. У 1814 році, після Наполеонівських війн, Александер Мортьє утримував монополію на дрожки – невеликі легкі двомісні візки на ресорах. Ці екіпажі могли перевозити до двох людей від одних воріт до інших. У той час Берлін мав площу приблизно 13 км² і був оточений оборонною та митною стіною.
У 1825 році Саймон Кремзер створив криті вагони для перевезення пасажирів від Бранденбурзьких воріт до Шарлоттенбурга. На відміну від попередніх спроб із фіакрами, вагони Кремзера були зручними, а водії – вихованими. Кремзер також представив першу в Берліні лінію громадського транспорту з фіксованим розкладом. Кремзерські візки мали попит серед робітничого класу, пропонуючи доступні поїздки до навколишніх територій і починаючи маршрут від кожних із 18 міських воріт.
Перший міський омнібус, тобто багатомісний візок на кінській тязі, попередник автобуса, який працював за фіксованим розкладом, запровадив Ізраїль Мойсей Генох у 1840-х роках. Тоді ж почалося будівництво першого залізничного вокзалу Берліна. Омнібуси чекали на людей на новозбудованій залізничній станції та везли аж до центру міста.
Поява автобусів
30 жовтня 1846 року компанія Concessionierte Berliner Omnibus-Compagnie відкрила 5 перших автобусних ліній у німецькій столиці. Протягом року компанія перевозила населення регулярними фіксованими маршрутами з використанням 20 вагонів і 120 коней. Попит на автобуси стрімко зростав. З появою нових транспортних засобів пропозиція швидко перевищила попит. На ринку існувала надзвичайно висока конкуренція, що зрештою призвело до ліквідації більшості фірм, навіть найбільших, як-от Concessionierte Berliner Omnibus-Compagnie. У 1868 році була створена нова компанія, Allgemeine Berliner Omnibus Aktien Gesellschaft, яка в 1929-му об’єдналася з іншими берлінськими транспортними фірмами, щоби створити Berliner Verkehrsbetriebe (BVG).
Воєнний період
Після початку Першої світової війни чимало працівників транспортної галузі відправилися на фронт. Берлін віддав на воєнні цілі 200 автобусів. Постраждали і приватні компанії, обладнання яких забирали без компенсації. До кінця 1917 року в Берліні працювали лише дві автобусні лінії. Тоді законодавство дозволило роботодавцям наймати жінок у сферах, де раніше домінували чоловіки, наприклад вони почали працювати кондукторами, водіями чи будівельниками.
Наприкінці 1920-х років залишилися лише 3 незалежні компанії, які забезпечували рух берлінського громадського транспорту. Одна керувала метро, інша – трамваями, а ще одна – автобусами, зокрема Allgemeine Berliner Omnibus AG. Тоді не було ні узгоджених розкладів, ні тарифів на проїзд. Лише в 1927 році три компанії домовилися про єдину плату за вхід і дозволили одну пересадку між трьома видами транспорту. Проте кожна компанія продовжувала працювати окремо, маючи індивідуальні, неузгоджені розклади. Щоби розв’язати наявні проблеми, у 1928 році була заснована транспортна компанія Berliner Verkehrs-Aktiengesellschaft (BVG), що почала керувати берлінським метро, трамваєм, автобусним та поромним сполученням.
Після початку Другої світової війни автобусне сполучення в Берліні знову пережило кризу, оскільки BVG передала Вермахту понад 150 одиниць транспорту. Також галузь страждала від великої нестачі палива й шин. Для економії бензину було введено обмеження максимальної швидкості на автомагістралях, а пересування на приватному автомобілі дозволялося лише в окремих випадках. На початку 1943 року напади з повітря над Берліном почастішали. Після жахливого бомбардування Гамбурга німецька влада закликала берлінців залишити місто. Аби вберегти автобуси, BVG почала паркувати їх у лісистій місцевості. До кінця війни лише 18 із початкових 900 берлінських автобусів все ще перебували в експлуатації. А втім, BVG швидко взялася за відновлення. Лише через 5 днів після закінчення війни запрацювала перша автобусна лінія.
Розподілена система
Після Другої світової війни Берлін поділили між собою країни антигітлерівської коаліції на 4 окупаційні зони. Східна зона, зайнята радянськими військами, називалася Східним Берліном. У трьох західних зонах, які всі разом за розміром не перевищували східної, володарювали американські, британські та французькі чиновники.
Як і місто, система громадського транспорту була розділена на дві частини. Східний і Західний Берлін застосовували різні підходи до розвитку системи громадського транспорту. Західний Берлін взяв за приклад цивілізовані міста, як-от Лондон чи Лос-Анджелес, та замінив звичайні автобуси на двоповерхові. Натомість Східний Берлін, натхненний Москвою, замінив автобуси тролейбусами.
Після падіння Берлінської стіни уряд дозволив громадянам перетинати колишній міський кордон. 3 жовтня 1990 року відбулося довгоочікуване возз’єднання Німеччини. Тоді Німецька Демократична Республіка та Західний Берлін приєдналися до Федеративної Республіки Німеччина. 2 червня 1991 року була уніфікована тризначна система нумерації автобусів.
Епоха електрики
Наприкінці 2020 року компанія BVG відправила в експлуатацію 100-й електричний автобус. Як і багато інших транспортних операторів у всьому світі, компанія поставила собі за мету, щоби до 2030 року весь її автобусний парк працював без шкідливих викидів. Саме тому, кількість акумуляторних електричних автобусів у Берліні постійно зростає.
Загалом, автобуси Берліна у XXI столітті – це розгалужена мережа, якою керує BVG. Найпопулярнішою моделлю є Mercedes-Benz Citaro. Тутешні автобуси поділяються на:
- звичайні, що становлять більшу частину мережі;
- метробуси (швидкісні);
- експрес-автобуси (переважно використовуються для легкого добирання до аеропортів, а ще сполучення передмістя з центром Берліна з невеликою кількістю зупинок);
- нічні.
