Архітектура сталого розвитку: концепція ‘міста-губки’ та енергоефективні фасади в забудові Берліна

Сильна злива для великого міста – це не лише примхи погоди, а й випробування для міської інфраструктури. Якщо вода не встигає просочуватися у землю, то перевантажує каналізацію, підтоплює вулиці, а після спекотних днів місто починає відчувати нестачу вологи. У Берліні цю проблему вирішують інакше – дощову воду не поспішають відводити, а залишають у межах міста, щоб вона приносила користь. Далі на berlinfuture.

У цьому й полягає головна мета принципу “міста-губки” (Schwammstadt). Система поєднує архітектуру, озеленення та інженерні рішення: дахи накопичують воду, зелені фасади охолоджують будівлі, а спеціальні системи допомагають волозі поступово повертатися в ґрунт. Архітектура Берліна враховує ці принципи під час проєктування житлових кварталів і реконструкції історичних територій.

Як працює система?

Після дощу вода у Берліні не зникає під найближчою зливовою решіткою. Для неї заздалегідь прокладають окремий маршрут. Спочатку вода затримується на зеленому даху, потім стікає у двір або на спеціально облаштовану зелену ділянку, а звідти поступово просочується у ґрунт чи потрапляє до підземного резервуара. Такий шлях називають каскадним принципом, адже вода проходить кілька етапів.

Для цього у Берліні використовують кілька архітектурних та інженерних рішень:

зелені дахи – затримують частину дощової води та допомагають охолоджувати будівлю;
зелені заглиблення (Mulden) – приймають воду з дахів і доріжок, даючи час піти у землю;
підземні дренажні системи (Rigolen) – повільно пропускають воду в ґрунт;
підземні цистерни – накопичують дощову воду для поливу та технічних потреб;
водопроникні покриття – пропускають потоки крізь поверхню, а не спрямовують у каналізацію;
зони тимчасового накопичення води – приймають надлишок води після сильних злив.

Всі ці складники працюють як спільна система. Процес можна спостерігати у кварталі Шумагер (Schumacher Quartier), де дощовий потік проходить весь маршрут у межах району: із зелених дахів потрапляє у двори та випаровувальні грядки (Verdunstungsbeete), а потім повільно просочується у ґрунт. Завдяки цьому вода залишається у кварталі, підтримує зелені насадження та не перевантажує міську каналізацію.

Хто стоїть за концепцією “міста-губки”?

Над проєктом “міста-губки” (Schwammstadt) працювали архітектори, інженери, екологи та фахівці з водних ресурсів і у 2020-х роках продовжують вдосконалювати систему. Однією з провідних організацій стала Берлінська агенція дощової води (Berliner Regenwasseragentur), яка допомагає впроваджувати рішення для ефективного використання опадів у новому будівництві та під час реконструкції міських кварталів.

Керівниця агенції Дарла Нікель (Darla Nickel) називає кожен новий будівельний проєкт можливістю зробити місто стійкішим до змін клімату. Значний внесок у популяризацію цієї ідеї зробив і ландшафтний архітектор Карло Беккер (Carlo Becker). Саме він запровадив і зареєстрував термін “місто-губка”, який згодом стали широко використовувати в усій Німеччині.

За словами Карло Беккера, як працює “місто-губка” помітити складно. Підземні дренажні системи приховані під площами, резервуари – під дворами, а інженерні рішення стають видимими лише під час сильних опадів. Саме у цьому й полягає головна ідея – місто не бореться з дощем, а вчиться використовувати його як природний ресурс.

Архітектурні рішення, які вже працюють

Одним із перших житлових кварталів, де такі рішення застосували комплексно, стала затока Руммельсбург (Rummelsburger Bucht). Ще у середині 1990-х років цей проєкт довів, що сучасне керування дощовою водою можна зробити частиною житлової забудови.

Принцип “міста-губки” впроваджено на:

Потсдамській площі (Potsdamer Platz) – доводить, що такі рішення можна інтегрувати навіть у щільно забудованому центрі міста;
Жандарменмаркті (Gendarmenmarkt) – навіть в історичному центрі ці рішення не змінюють вигляд простору;
Буковських полях (Buckower Felder) – систему керування дощовою водою заклали ще до зведення будинків.

Саме такі проєкти свідчать, що для Берліна кліматично стійка архітектура стала невіддільним складником міського планування, а не окремим експериментом. Бо користь від нововведень доведена науковцями.

Які ще квартали Берліна працюють за новими правилами?

Одним із найвідоміших прикладів є квартал Шумагер (Schumacher Quartier) на території колишнього аеропорту Тегель (Flughafen Tegel). Проєкт розрахований на понад 10 000 мешканців і є одним із головних майданчиків, де випробовують сучасні рішення для адаптації міста до змін клімату. Там дощова вода залишається у межах кварталу, що дуже важливо. Адже зелені простори налічують понад 30 гектарів.

У концепцію забудови також заклали дерев’яне будівництво та принципи проєктування з урахуванням потреб тварин (Animal-Aided Design). Інший приклад – науковий квартал Адлерсгоф (Adlershof), де багато споруд спроєктували за принципами водочутливої забудови. Саме там розташований Інститут фізики Університету Гумбольдта (Humboldt-Universität) із зеленою фасадною системою, яка стала одним із символів району.

Як зелені фасади стали складником кліматичної архітектури?

Рослини на стінах будинків у Берліні використовують як частину системи, яка допомагає місту розв’язувати одразу кілька важливих завдань. Для цього висаджують виткі рослини безпосередньо у ґрунт або створюють живі стіни (Living Walls) за допомогою спеціальних панелей з автоматичним поливом.

Зелені фасади дуже важливі, тому що:

охолоджують стіни та зменшують їхнє нагрівання влітку;
допомагають економити енергію на охолодженні будівель;
поглинають гомін вулиці;
очищують повітря, блокуючи пил і частину забруднень;
затримують дощову воду, зменшуючи її швидке стікання;
стають домівкою для комах і птахів.

Ефективність таких систем підтверджують дослідження Берлінського технічного університету (TU Berlin). Вчені довели: зелені фасади здатні знижувати температуру стін до 15,5 °C, а потреба будівель в охолодженні залежно від типу фасаду скорочується на 6–62 %. Побачити зелені фасади можна на будівлі Інституту фізики (Institut für Physik) в Адлерсгофі (Adlershof) та на житловому будинку у районі Кройцберг (Kreuzberg). Там складником фасаду зробили вертикальні сади.

Програми впровадження зеленого будівництва

У Берліні зелені дахи й фасади давно стали звичною частиною нової забудови. Цьому сприяють і міські програми. GründachPLUS відшкодовує частину витрат на озеленення дахів і фасадів. А коефіцієнт біотопних площ (Biotopflächenfaktor) не дозволяє забудовувати ділянку суцільним бетоном – частина території має залишатися зеленою або пропускати дощову воду у землю.

У місті також запроваджено принцип “синьо-зеленого будівництва” (Blau-grünes Bauen). Це означає, що дерева, газони, зелені дахи й системи збору дощової води доповнюють одне одного. Поки дерева дають тінь, дахи затримують дощову воду, а зелені зони допомагають їй всмоктуватися у землю.

Від локального проєкту до міжнародного досвіду

Архітектура Берліна – різноманітна, тож не дивно, що знайшлося місце і для 20 000 зелених дахів, їх загальна площа сягає понад 650 гектарів. І з кожним новим житловим кварталом таких будівель стає більше, адже для столиці система “міста-губки” – вже не модна ідея, а дуже цінна та корисна практика.

У столиці довели: дощову воду можна не лише швидко відводити, а й залишати на користь місту. Саме тому цей досвід вивчають не тільки у Німеччині, а й в інших країнах Європи, де також впроваджують принципи “міста-губки”.

Джерела:

10.08.2026

Dana Oleinikova

Крістоф Крагтен та YouTube у Німеччині: за лаштунками цифрової сцени

Цифрова ідентичність у Німеччині: що таке проєкт IDunion і як він змінює інтернет?

Прогнозна поліція: ШІ проти онлайн-злочинів на ґрунті ненависті

ШІ проти фейків – німецька платформа для перевірки новин

Таємниці Штазі: як НДР стежила за своїми громадянами