17 червня 1989 року пасажирський літак Іл-62 М компанії “Interflug”, який прямував з берлінського аеропорту Шенефельд до Москви, перервав зліт на швидкості близько 300 км/год. Це сталося близько 8:15 ранку, ймовірно, через те, що пілоти зрозуміли, що літак, якому лише рік, має технічні проблеми, які не дозволять виконати рейс. Деякі шини на шасі почали лопатись, літак вилетів за межі злітно-посадкової смуги. Там він стикається з кількома перешкодами й загоряється на сусідньому кукурудзяному полі.Більш детально про аварію літака радянського виробництва та її причини читайте на berlinfuture.eu.
Рятувальна операція
Хоча пожежна служба берлінського аеропорту Шенефельд, яка одразу зреагувала на інцидент, спочатку мала серйозні проблеми з приборканням пожежі, більшості зі 105 пасажирів і восьми членів екіпажу вдалося врятуватись. Крім навколишніх добровольчих пожежних підрозділів, були попереджені пожежні підрозділи Східного Берліна й Потсдама. Хоча рятувальні заходи не можна вважати ідеальними. Догляд за більшою частиною поранених, в основному, мала взяти на себе служба рятувальників Берліна, яка мала прибути на місце аварії за 30 км, з місця розташування у Східному Берліні, а це зайняло багато часу. Коли пожежна команда Західного Берліна дізналася про аварію літака, після консультації із західними окупаційними силами до прикордонного переходу Вальтерсдорфер Шоззе було відправлено машини швидкої допомоги. Однак надзвичайним службам відмовили у в’їзді в НДР прикордонні служби. Тим часом перших постраждалих, з власної ініціативи, транспортують автобусами та приватними транспортними засобами до лікарні Хедвігсхое в Берліні, а це 10 км путі. У підсумку 15 людей загинули на місці аварії, двоє під час транспортування та четверо, пізніше, в лікарні.
Таємничі альпіністи
Врятованих пасажирів спочатку доставили в ізольований ангар і опитали. Були підозри, що це міг бути теракт. Телефонувати нікому не дозволяли. Зазначали, що вже проводяться заходи щодо сповіщення родичів. Співробітники Штазі звернули увагу на повідомлення ЗМІ про те, що група альпіністів допомагала пасажирам, виводячи їх із небезпечної зони. Річ у тім, що до Москви, дійсно, летіла група альпіністів. Вони через Москву направлялись до Самарканду, щоб піднятися на кілька п’ятитисячників. Мандрівка офіційно не була зареєстрована, деякі візи були фальшиві, але альпіністи-екстремали вірили у свою вдачу. Штазі не підозрювало про цю поїздку. В інших умовах всі альпіністи потрапили б до в’язниці, але цього разу Штазі знаходить елегантніше рішення. У Міністерстві державної безпеки просто легалізують незаконну подорож.
Розслідування катастрофи
Що ще незвичайного було в цій аварії, так це те, що газети й телебачення в НДР оприлюднили актуальні й докладні звіти про катастрофу. Але водночас деякі факти про аварію ретельно приховувалися. Наприклад, заяви очевидців про те, що літак уже був у повітрі, замовчувалися. Таким чином в НДР хотіли уникнути міжнародної слідчої комісії, яка, зазвичай, займалась розслідуванням авіакатастроф. Прокуратура НДР провела розслідування, а потім закрила провадження.
Після розпаду НДР про Шенефельдську катастрофу усі забули. Потерпілі, які отримали невеликі грошові компенсації, змогли довести справу до суду лише в середині 1990-х років. Але на той час їхні претензії вже закінчилися. Під час судового розгляду в 1997 році бортінженер був виправданий по пункту невиконання інструкцій щодо несправностей такого характеру.
Суддя дійшов висновку, що до аварії призвів ланцюжок помилок, починаючи з неправильно спроєктованого літака та недостатньої підготовки екіпажу. І вже ніхто не був зацікавлений у подальшому розслідуванні цієї катастрофи.
