Берлін звик вражати масштабами та гучною історією, але справжні відкриття часто ховаються осторонь туристичних маршрутів. Палац Бріц (Schloss Britz) – саме з таких несподіванок: затишна садиба серед зеленого моря парку, старих ставків і липових алей. Там не чути гуркоту імперій, лише кроки на гравії, шелест листя й відлуння минулих століть. Це місце, куди їдуть не за рекордами, а за настроєм. І він у Бріц – особливий. Далі на berlinfuture.eu.
Початок давньої історії
Хоч би як урочисто не лунала назва, Палац Бріц ніколи не був королівською оселею. Це лицарський маєток, своєрідний центр місцевої влади, де землі, привілеї й політика перетиналися. Його власники не носили корон, але мали право голосу в державі й впливали на життя громад. Та вже з XIX століття за садибою закріпилася назва “палац” – не за титулами, а за відчуттям гідності, впорядкованості та шляхетності.
Історія Палацу Бріц почалася ще у середньовіччі, коли на цьому місці стояла фахверкова садиба, оточена ровом. Тоді землі належали родині фон Бріц (von Britz), ім’я якої вперше з’явилося у документах 1375 року – земельній книзі імператора Карла IV (Karl IV). Тоді переважало сільське господарство, а маєток був осередком місцевого життя. Після руйнівної Тридцятилітньої війни (Dreißigjähriger Krieg) родина втратила всі володіння, у 1699 році їхній маєток придбав Самуель фон Хвалковський (Samuel von Chwalkowski) – президент адміністративної палати Бранденбург-Прусського домену (Präsident der Kammer der brandenburg-preußischen Domänen).
Від фахверка до кам’яного будинку
У 1700 році Хвалковський зніс стару фахверкову споруду та звів двоповерховий кам’яний будинок у стилі пізнього бароко. Близькість до королівської резиденції Берліна зробила маєток привабливим для чиновників. У 1705 році його купив придворний маршал Сигізмунд фон Ерлах (Sigismund von Erlach), який заклав парк, прикрасив його статуями, ставками зі золотими рибками та оранжереєю. У 1719 році маєток перейшов до Генріха фон Ільгена (Heinrich von Ilgen) і став аллодіальним володінням (Allodialgut) – з повними правами власності та спадкування.
Справжній розквіт чекав на Бріц у другій половині XVIII століття, коли ним керував граф Евальд фон Герцберг (Ewald von Hertberg). Починаючи з 1754 року, він перетворив маєток на зразкове господарство, запровадив шовківництво, сучасні аграрні технології та молочне тваринництво. У 1770 році граф розширив садибу й замовив берлінському художнику-історику Крістіану Роде (Christian Rode) розпис для інтер’єрів. До речі, дві оригінальні картини, що зображували імператорську пару Китаю, збереглися до 2020-х років. Їх можна побачити у Берлінській картинній галереї (Gemäldegalerie Berlin), а у Бріц залишили копії.
Палац і парк у ритмі Просвітництва
У 1822 році маєток придбав перший буржуазний власник Карл Жуан (Carl Jouan). Він побудував другий поверх у палаці, відкрив парову винокурню, змінив інтер’єр. Значна частина розписів та оздоблень часів Герцберга зникла, бо Жуан надав маєтку більш сучасного вигляду, поєднавши функціональність із комфортом. У 1865 році садиба знову змінила власника. Ним став банкір Вільгельм Вреде (Wilhelm Wrede).
Той доручив архітектору та реставратору Карлу Буссе (Karl Busse) переобладнати палац у стилі неоренесансу. У 1920 році Бріц увійшов до складу Берліна як частина району Нойкельн (Neukölln). Ще через 4 роки спадкоємці Вреде вирішили продати маєток місту. До 1945 року кімнати панського будинку здавали в оренду приватним мешканцям, парк став громадським, а Палац Бріц залишався муніципальною власністю до 1957 року.
Повернення до себе
Після Другої світової війни Палац Бріц став тимчасовим прихистком для біженців. Згодом районне управління Нойкельна віддало приміщення під дитячий будинок, який працював до початку 1980-х років. До речі, у 1971 році маєток Бріц отримав новий статус: його внесли до списку охоронних історичних пам’яток. У середині 1980-х років було прийняте рішення про реставрацію головної споруди. Досвідчені спеціалісти під державним наглядом відновили інтер’єри, зібрали меблі та картини епохи Грюндерцайт (Gründerzeit), щоб відвідувачі могли уповні відчути атмосферу XIX століття. У 1989 році Палац Бріц відкрили для туристів, берлінці та гості міста змогли належно оцінити захопливу постійну експозицію, невелику концертну та виставкову зали.
Особливості архітектури та інтер’єрів
Рішення повернути Палацу Бріц у Берліні старовинний вигляд було не випадковим. Адже ці живі епізоди відтворювали цікаві та цінні пласти історії. Парадні кімнати розташовувалися на першому поверсі, і, як у Сан-Сусі (Sanssouci) чи інших барокових палацах розваг, поєднувалися з садом. У 1880-х роках інтер’єр палацу доповнили фризи із масками в їдальні, розкішна стеля бальної зали та фруктово-квіткові мотиви у жіночій кімнаті. До речі, останнього приватного власника Вільгельма Вреде вся ця стильна краса зачарувала настільки, що він, не вагаючись, виклав чималу суму за цей маєток.
Коли взялися за реконструкцію у XX столітті, то підлогу, двері, стінові панелі, вікна та стелі залишили автентичними або відновили зі старих матеріалів. При виборі меблів для палацу орієнтувалися на світлини міської квартири родини Вреде. Кімнати доповнили портретами, сімейними реліквіями та унікальними декоративними предметами. Таке рішення допомогло повністю відновити атмосферу життя заможної німецької родини кінця XIX століття.
Особливості розкішного саду
Варто згадати й про сад Палацу Бріц. Його заклали ще на початку XVIII століття як бароковий за голландськими зразками. Чарівний світ алей та фруктових дерев дарував власникам та гостям відчуття спокою. У 1890 році останній приватний власник Вільгельм Вреде доручив інспектору садів Вільгельму Налопу (Wilhelm Nalopp) оновити парк у сучасному стилі. Той зробив звивисті алеї та клумби, висадив екзотичні рослини у горщиках, встановив фонтан біля входу та павільйон на центральній липовій алеї. Під час реконструкції у середині 1980-х років парк відновили за принципами збереження садів (Gartendenkmalpflege).
От тільки оригінальний бюст міністра Рюдігера фон Ільгена (Rüdiger von Ilgen), створений у 1902 році Рудольфом Зімерінгом (Rudolf Siemering) довелося замінити копією. Багатьох сучасних туристів приваблює у саду незвичайне дерево – найстаріше гінкго Берліна (Ginkgo-Baum). Родзинкою парку стала скульптура “Доярка” (das Milchmädchen), її “близнючка” стоїть у Царському Селі поблизу Санкт-Петербурга. А цей подарунок Берлін отримав на честь 10-річчя партнерства між державними музеями Царського Села та Культурним фондом Бріц-Палацу (Kulturstiftung Schloss Britz). У 1997 році парк отримав премію Густава Меєра (Gustav-Meyer-Preis) за винятково гарний догляд.
Екскурсії крізь століття
У XXI столітті Палац Бріц залишився оригінальним “часовим порталом” у життя родини буржуа кінця XIX століття. Екскурсії перетворюються на маленьку подорож: можна оглянути різні за інтер’єрами кімнати, оцінити меблі, картини речі, які розповідають про буденні радощі й турботи власників палацу. Чимало цікавого чекає туристів і надворі. Території з будинком управителя, стайнями та іншим господарством – теж сцена для екскурсій.
Можна попестити та погодувати представників рідкісних порід худоби — померанських гусей, кіз, овець, коней. Про набір тварин і догляд за ними подбав Культурний фонд палацу. Поціновувачі машин можуть ознайомитися з раритетними автомобілями початку XX століття, які тримають у спеціальних боксах гаражів. Всі ці нюанси нагадують про те, що колись маєток жив не лише красою інтер’єрів, а й працею берлінців. Екскурсії дарують можливість відчути цей незвичайний ритм життя, характерний для давнини, та уявити себе гостем у минулому.
Джерела:
- https://berlinwithsense.com/usadba-britz/
- https://schloss-gutshof-britz.de/schloss-britz
- https://schloss-gutshof-britz.de/schloss-britz/schloss-britz/schlosspark
- https://schloss-gutshof-britz.de/schloss-britz/schloss-britz/gutshof
- https://www.museumsportal-berlin.de/en/museums/schloss-britz-gutshaus-schlosspark-gutshof/