Якщо уявити Німеччину велетенським живим організмом, то Берлін – це його серце. А німецький Рейхстаг – мозок, адже саме тут приймаються закони, які впливають на долю країни. Але так було не завжди. Були часи, коли Рейхстаг займав не таке важливе місце в історії країни, як зараз. Тим не менше, видання berlinfuture.eu пропонує розглянути історію зведення цієї будівлі та показати її вплив на долю Німеччини.
Походження терміну
Взагалі термін Рейхстаг з’явився ще в Священній Римській імперії. Далі поширився на новостворені європейській держави. Тоді він означав парламентські збори, що створювались як опозиція імператору. Установа з такою назвою діяла з 754 по 1806 р. у вказаній вище державі, що існувала на території Німеччини. Далі назва Рейхстаг з’являлася в різних документах, як-от проєкті Конституції Бундестагу 1848 р., Франкфуртській імперській конституції у березні 1849 р., також проєкті конституції Епіфанійського союзу та в конституції Ерфуртської унії 1849-1850 р. В Північнонімецькому союзі термін Рейхстаг почав вживатися з 1867 р., далі він перейшов до Німецької імперії, Веймарської республіки та фашистської імперії.
В період революції «Весна народів» Рейхстаг також виник в Австрійській імперії. З 1861 р. цей термін замінив інший термін – Рейхсрат.
Прийняття рішення про необхідність будівництва
Розпочнемо з того, що після припинення існування Священної Римської імперії в 1815 р. виник Німецький союз – об’єднання фактично всіх німецьких держав. Він існував до 1866 р. Далі фактично на тій же території, тільки без Австрії, виник Північнонімецький союз – політичне утворення, яке очолила Пруссія і яке включало всі німецькі держави. Центром цієї держави було місто Берлін.
Починаючи з 1867 р. починають формуватися органи влади майбутньої Німецької імперії. Спочатку німецький парламент засідав в Берліні за адресою Лейпцигерштрассе, 3. Збільшення кількості представників держави після 1871 р. змусило урядовців задуматися про пошуки більшої будівлі. А тому відбувся переїзд до Прусської палати представників (Лейпцигерштрассе, 75). Але й тут було мало місця. 19 квітня 1871 р. було прийнято рішення про необхідність будівництва будівлі парламенту. Було створено комісію, яка взяла на себе питання пошуку земельної ділянки, розробки програми, оголошення конкурсу та інших рішень.
Пошуки земельної ділянки
Спочатку було знайдено тимчасове рішення: будівництво на місці Королівської порцелянової мануфактури за адресою Лейпцигштрассе, 4. З невідомих причин це рішення було скасоване. А тому було продовжено пошуки.
Далі була знайдена ділянка на сході Кенігсплац. Але там стояв палац польського графа Афанасія Рачинського, який був дипломатом і колекціонером, загалом впливовою особою. В 1872 р. Людвіг Бонштедт з Готи виграв конкурс на будівництво парламенту, але граф Рачинський відмовився продавати землю. А кайзер Вільгельм І не хотів її відбирати в посадовця.
Комісія почала шукати ділянку ближче до центру. Але Бісмарк, Вільгельм І та низка депутатів виступили проти цього рішення, адже таке розташування означало б, що влада симпатизує парламенту, а в умовах абсолютизму це було не так.
У 1881 р. граф Рачинський помер і його син продав палац державі. У 1882 р. було оголошено новий конкурс. До участі допустили лише німецькомовних архітекторів. Мотивував їх пропонувати проєкти високий гонорар. Було подано 189 пропозицій. Перемогли проєкти Пауля Валотта з Франкфурта-на-Майні та Фрідріха фон Тірша з Мюнхена. Вони отримали грошову винагороду, але було вирішено реалізувати проєкт Валотта.
Будівництво споруди
9 червня 1884 р. було закладено наріжний камінь будівлі. Були присутні військові, чиновники, депутати та кайзер Вільгельм І, його син Фрідріх III і онук Вільгельм II. Коли Вільгельм І вдарив молотком по каменю, то він розбився.
Будівництво перетворилося на низку проблем для архітектора, адже він був змушений дотримуватися плану, виконувати вказівки Академії цивільних інженерів та Будівельного відділу Міністерства громадських робіт Пруссії. Йому довелось взяти підрядником берлінську каменярську компанію “Зейдер&Віммер” та пристати на ідеї скульптурного оздоблення скульптура Фрідріха Фольке.
Також були проблеми зі спорудженням куполу. Спочатку він мав бути в центрі. В процесі будівництва його перенесли на західне крило. В боротьбі з чиновниками Валлот зумів домовитися про будівництво купола в центрі. А в цей час стіни були вже зведені. І вони не могли втримати купол. А тому було вирішено зменшити його висоту з 85 до 75 метрів. І збудувати його із скла та сталі. Ідею по спорудженню купола запропонував німецький інженер Герман Циммерман. Будівництво купола створило можливість доступу світла в зал, де засідали депутати, і надало їй бажаного гідного завершення.
Стиль будівлі та критика
Будівля Рейхстагу побудована в стилі історизму. Це було типово для інших урядових будівель. Зовні вона мала форми італійського Високого Відродження. Також були присутні елементи німецького Відродження, необароко і модерну (купол зокрема). Сучасники вважали, що таке поєднання не було вдалим. Навіть більше, що це призводить до плутанини та непереконливого зіставлення. Консерватори критикували й купол. Вони вважали, що там немає ніякої технічної новизни. А реформатори не могли змиритися з наявністю масивної будівлі з тесаного каменю в стилі італійського ренесансу. Людвіг Гоффманн, архітектор та експерт в містобудуванні, назвав будівлю «першокласним катафалком». В той же час інші архітектори високо оцінили будівлю.
Імператор Вільгельм ІІ не сприймав новий купол. Адже він був вищим за купол берлінського міського палацу. А тому кайзер офіційно називав будівлю «вершиною несмаку», «повністю невдалим творінням». А неофіційно зривався на такі слова як «імперський мавп’яник».
Завершення будівництва та відкриття
5 грудня 1894 р. було закладено задвірковий камінь (замковий камінь або останній камінь). Знову була святкова церемонія. Архітектор провів імператора будівлею. Останній сказав вітальні слова. Будівництво коштувало державі 24 млн золотих марок (сьогодні це б дорівнювало 190,9 млн євро). Кошти були отримані від Франції, яка програла війну 1870-1871 рр. і виплачувала репарації.
В технічному плані будівля була готовою для виконання завдань. Вона була більш ніж сучасною. Тут була власна електростанція, а отже, всі кімнати освітлювались електричним світлом. Опалення було центральним. Крім цього, були датчики температури, вентилятори, склопакети на вікнах, телефони, туалети із змивом. До послуг депутатів були гардеробні, роздягальні, буфет, кімнати для нарад, читальний зал. В останньому можна було читати урядові документи, які відправлялися в зал за допомогою пневмопошти.
Був і недолік: не вистачало місця усім депутатам, яких було близько 400, а за Веймарської республіки вже 600.
В наступні роки будівля парламенту постійно вдосконалювалася в архітектурному плані, а також її намагалися розширити та пристосувати для нових потреб.
В останні дні радянсько-німецької війни будівля Рейхстагу була зруйнована. Її не відновлювали до 1954 р. В 60-х роках ХХ ст. почалося відновлення, яке змінило будівлю кардинально. Вже в незалежній та об’єднаній Німеччині в 1990 р. тут відбулося перше засідання німецького Бундестагу.
