В другій половині ХVІІІ ст. Берлін, як і загалом Пруссія, знаходились в зеніті своєї слави завдяки перемогам німецької зброї. Саме тому місто швидко розбудовувалося, зокрема з’явилися Бранденбурзькі ворота, а також в цей період було зведено Берлінський театр. Детальніше про цю визначну архітектурну та мистецьку пам’ятку розповість видання berlinfuture.eu.
Передісторія театру
Розповідаючи історію появи будівлі Берлінського театру, слід сказати, що вона розпочалася задовго до її зведення. Ще в 1770 р. король Пруссії Фрідріх Великий, або як його називали «Старий Фріц» вирішив перепланувати Берлін. Ці зміни торкнулися міських валів (тут пізніше з’явилися Бранденбурзькі ворота), різноманітних торговельних, ремісничих та промислових закладів, об’єктів (як прокладання каналу між Одером та Ельбою), палацу Бельвю і, відповідно, змін на площі Жандарменмаркт. Звідси були вивезені конюшні кавалерійського полку «Gens d’armes», а тому тут збудували Будинок французької комедії. Французька культура в ті часи активно ширилась світом, а тому в цьому і є причина появи в німецькому місті саме французького театру, а не російського чи німецького.
В той же час після будівництва цієї театральної споруди вона 10 років пустувала з невідомих нам причин. В 1786 р. королівська влада все ж надала можливість акторам цього театру називатися «королівськими прусськими найбільш милостиво привілейованими національними акторами» і виступати тут. Так тривало 1 рік. Театр зіткнувся з фінансовими труднощами і закрився. Новий театр, який виник у цій же будівлі, було названо Королівським національним театром. Його керівництво в 1800 р. збудувало нову споруду театру, де був великий зал та склепінчастий концертний зал. Але в 1817 р. цей театр повністю згорів. І в листопаді цього ж року було замовлено будівництво нового театру.
Планування театру
Будівництво було замовлено архітектору Карлу Фрідріху Шінкелю. Він одразу приступив до справ і перший камінь було закладено вже 4 липня наступного року. З перших днів роботи перед архітектором та робітниками було виставлено умови, яких слід було дотримуватися. Зокрема, король вимагав, щоб вцілілі частини згорілого театру були використані під час будівництва нового. А тому фундамент, кам’яна і цегляна кладка, колони портика були обережно зняті і знову встановлені в новій будівлі. Якщо попередній театр мав 2000 місць, то новий лише 1200. А до прикладу королівська опера вміщала 3000 глядачів.
Також від архітектора вимагалось, щоб всі кімнати в театрі, як-от сцена, майстерні, гардеробні, зали для репетицій, концертна та бальна зали були автономними, а отже доступними, і їх можна було орендувати приватно. Це ж стосувалося кухні, ресторану. Так було наказано, щоб королівська скарбниця витрачала менше грошей на утримання закладу. Зважаючи на пожежу в попередньому театрі, значна увага приділялась протипожежному захисту: створювались резервуари для води, водопідйомні машини та безпечні каміни для опалення будівлі.
Будівництво
Шінкель врахував всі вимоги. Йому довелось розширити середню частину будівлі, створити споруду з другим фронтоном. Також він звів два крила. В одному з них, ліворуч, архітектор розмістив концертну та бальну залу, а в іншому, праворуч, підсобні приміщення.
Стиль будівлі було взято з пам’ятника Трасілосу в Афінах. Архітектор пізніше підтвердив це, сказавши, що його творіння має грецький стиль і методи будівництва. Зокрема, тут присутні великі вікна, які дають багато світла, аркові склепіння розміщено всередині, а пілястри назовні. Після завершення будівництва театру його використовували як зразок для наслідування інші митці, зазначаючи, що це попередник сучасної архітектури початку ХХ століття.
Матеріал для стовпів був з пісковика. А саму будівлю звели з цегли, бо поряд не було великих каменоломень. Зовні будівлю прикрасили гіпсовими плитами, а отже це надало їй вигляду кам’яної. Але така поверхня була дуже чутливою до погоди, а тому її доводилося часто замінювати. Через 60 років гіпс було замінено пісковиком, який був дешевшим та надійнішим матеріалом.
На театрі був надпис латинською «FRIDERICUS GUILELMUS III THEATRUM ET ODEUM INCENDIO CONSUMTA MAIORE CULTA RESTITUIT MDCCCXXI», що означає “Фрідріх Вільгельм III відновив згорілий театр і концертний зал у більшій пишності в 1821 році”.
Скульптурні прикраси
Театр планувалося прикрасити різноманітними скульптурами. Для цього з Італії приїхав архітектор Крістіан Фрідріх Тик. Він працював над оформленням театру 30 років. Йому в співпраці з Бальтазаром Якобом Ратгебером вдалося виготовити та розташувати на фронтоні скульптури Танталів, Еротів, Психей, на південному фасаді в тимплані – фігурні барельєфи Орфея і Еврідіки, на північному – фігури Діоніса і Аріадни. Біля сходів митці розташували бронзові скульптури лева та пантери, які несуть на собі музичні фігури. Зверху, крім рельєфів, розташована скульптура Аполлона, який мчить на колісниці, запряженій грифонами.
Перед театром стоїть пам’ятник німецькому поету Фрідріху Шиллеру.
Діяльність театру в ХІХ ст.
26 травня 1821 року відбулося відкриття театру. В цей день йшла прем’єра опери Карла Вебера «Вільний стрілець». В подальшому в театрі часто відбувалися концерти, оперні вистави. В 1826 р. тут грали 9-ту симфонію Людвіга ван Бетховена. В 1829 р. виступав скрипаль Ніколо Паганіні. В 1842 р. тут диригував Фелікс Мендельсон Бартольді, в 1843 р. Ференц Ліст. А в 1844 р. Річард Вагнер поставив в цьому закладі свою оперу «Летючий голландець» .
Модернізація та діяльність театру в кінці ХІХ та ХХ ст.
В 1865 р. концертний зал театру було перетворено в маленький окремий театр. В 1888-1889 рр. театр зазнав змін: було замінено техніку для сцени, дерев’яні балки стали металевими, а бетон прийшов замість дошок. Також тут з’явилося електричне освітлення. В 1904-1905 рр. будівля знову була модернізована, щоб уникнути пожеж. За Вільгельма ІІ театр було реконструйовано, адже останній німецький імператор захотів, щоб архітектор створив щось таке, що відповідало б «збільшеній могутності Імперії». А тому тут з’явилися елементи в стилі необароко, неорококо та модерну.
Після І світової війни та революції театр було перетворено на Прусський державний театр, який мав незалежну дирекцію. В 20-ті роки ХХ ст. на сцені театру ставили дискусійні, новаторські, класичні п’єси, які давали чіткі політичні посилання на час. На думку директора Леопольда Єсснера кожна п’єса мала бути скандалом. Його погляди викликали невдоволення в частини суспільства, а тому режисеру довелося піти на поступки, а далі зовсім звільнитися.
Наступним директором став Хайнц Тієн. Вважається, що він мав зв’язки з націонал-соціалістами. Як би там не було, але після приходу останніх до влади він зберіг свою посаду, а в театрі ставили п’єси, що відповідали нацистському світогляду.
Під час світової війни будівля театру постраждала від пожежі. Сюди влучила бомба союзників. Реконструкція торкнулася стін лише в 1979-1984 рр. В 1992 р. театр став місцем перебування Берлінського симфонічного оркестру, який в 2006 році змінив назву на Оркестр концертного дому.
